Дим

Накинувши хустку на плечі,
Сховавши лице за вуаль,
Ти йшла крізь життя, не до речі
Поринувши в морок і жаль.

Тебе по дорозі штовхали,
Сміялись, кричали услід.
А ти задарма роздавала
Свій погляд, холодний, як лід.

І плакало небо безжально,
Змиваючи бруд і печаль.
А вітер сичав тріумфально,
Зірвавши з обличчя вуаль.

Розгублена, сива й самотня
Постала ти в сяйві земнім.
І скочила з болем в безодню,
Збагнувши, що щастя - це дим.

23.05.2000р.