...я зустр≥в њњ випадково на трамвайн≥й зупинц≥. ѕам'¤таЇтьс¤ ¤ кудись посп≥шав, та й вона, мабуть, не просто так гул¤ла м≥стом у таку погоду. ¬она вз¤лас¤ розпитувати мене про житт¤, ¤ щось в≥дпов≥дав, але в той же час, намагавс¤ розглед≥ти њњ обличч¤ ≥ пригадати: ск≥льки ж часу ми не бачились.

...≤ от вона сидить перед≥ мною. ”с≥ атрибути зими залишен≥ на кр≥сл≥, ≥ т≥льки лапатий сн≥г летить за њњ спиною. ѓњ волосс¤ п≥дн¤те догори, оч≥ злегка п≥дведен≥, з шињ звисаЇ грубий шалик, що запевн¤Ї мене у тому, що тут справд≥ тепло. ¬она зм≥нилас¤... ≤ справа, нав≥ть, не в т≥м, що вона тримаЇ у руц≥ сигарету, чого ¤ б н≥коли в≥д нењ не спод≥вавс¤, ≥ не в т≥м, що зам≥сть традиц≥йного пива, вона замовл¤Ї чорну каву. я довго не можу зрозум≥ти, що ж саме трапилось... ¬олосс¤ тепер в≥дблискуЇ ¤кимось дивним в≥дт≥нком, оч≥ - вони вже не так≥ розгублен≥ ≥ печальн≥, ≥ усм≥шка. ¬она все ж така прекрасна ≥ загадкова, але щось у н≥й зм≥нилос¤. я думаю: чи може усм≥шка стати серйозною?

ћи довго сид≥ли ≥ розмовл¤ли. “а зараз ¤ уже не пригадую жодного слова. я згадую лише т≥ хвилини тиш≥, коли одну ≥стор≥ю було зак≥нчену, а теми дл¤ ≥ншоњ ≥ще не в≥днайдено; тод≥ вона, ¤к ≥ колись, брала свою ф≥л≥жанку обидвома долон¤ми, впевненим рухом п≥дносила њњ до вуст, робила ковток ≥ знову ставила њњ кр≥зь клубочки диму на столик. ј сн≥г усе падав ≥ падав за њњ спиною...

–аптом вона посм≥хнулас¤ так, ¤к колись, закинула один ≥з к≥нц≥в шалика за спину ≥ сказала: "ћен≥ пора".

як н≥коли дос≥ мен≥ захот≥лос¤ њњ обн¤ти...

“ам, за дверима, знову була зима. Ћюди мерзли без рукавиць ≥ шапок, ≥ т≥льки мен≥ чомусь було до болю тепло...

я пров≥в њњ до цього л≥хтар¤. ¬≥н осв≥тив њњ в≥њ, в ¤ких заплутувавс¤ лапатий сн≥г. як же ¤ тод≥ йому заздрив...

¬она сказала: "Ќу, все бувай. ƒзвони." ≤ зникла серед сн≥жинок. ј ¤ ще довго дививс¤ њй у сл≥д ≥ у¤вл¤в, ¤к св≥тло л≥хтар≥в падаЇ на њњ усм≥шку.
«в≥сно, що ¤ њй так ≥ не подзвонив. ≤ не тому, що бо¤вс¤ не побачити у н≥й б≥льше т≥Їњ маленькоњ розгубленоњ д≥вчинки, ¤ку так добре знав, а тому, що тод≥ б не зм≥г щовечора приходити до цього л≥хтар¤ ≥ чекати, поки в≥н осв≥тить шл¤х сн≥жинкам...