Пустинний світ

Була зима. Холодний сніг летів у очі.
І засліпляв мене нестримний, мокрий сніг.
Я йшла по вулиці самотньо, а щоночі
Приходив ти на мій неходжений поріг.

І під дверима ти стояв, такий печальний.
Охороняючи мій сон, усе чекав.
І аж до ранку скромний образ мій звичайний,
Немов мороз, на зимних вікнах малював.

Але не спала я у мороці безсоннім.
І в час нічний удома навіть не була.
Я йшла по вулиці, безлюдній і бездонній.
Й шукала втрачені хвилини і слова.

І падав сніг, той мокрий, перший сніг із неба.
Солодкий, ніжний і морозно-теплий сніг.
І я відчула: як же боляче без тебе!
Мій милий друг, якби ж простить мені ти зміг!

Було так зимно, так незатишно і темно.
Я йшла додому, я летіла, як зима.
І поспішала, і надіялась даремно.
Бо світ пустинний. Тут давно тебе нема…

15.12.1999р.