–икалюк ¬≥ра

¬≥ра, що даЇ нам силу до житт¤

Е ¬она мовчки йшла, не звертаючи уваги на перехожих. Ќоги не слухались, а оч≥ не бачили уже н≥чого. ”сю њњ плоть заполонило лише одне в≥дчутт¤ Ц втома. јле в думки прокрастис¤ вона не могла, бо там було щось ≥нше. ¬она думала про своњх д≥точок, що, мабуть, уже зачекалис¤ њњ. ƒумала про те, що приготувати б њм поњсти ≥з тих небагатих запас≥в, що були вдома. ƒумала про те, ¤к з≥гр≥ти д≥точок у холодн≥й, сир≥й хат≥. ƒумала про те, ¤к витримати наступний день на робот≥. јле раптом у њњ думки ув≥рвавс¤ голос: "Ћюди добр≥, допомож≥ть на кусочок хл≥ба". ¬она, не вагаючись, запхала руку до кишен≥ ≥ вит¤гла зв≥дти к≥лька монет. ¬они задзвен≥ли у порожн≥й мисочц≥. "—пасиб≥, ¬ам, добра ж≥ночко,"Ц почулос¤ њй усл≥д. ƒобра ? Ќ≥, не така ¤ вже й добра, просто ви дуже нагадали мен≥ мою мат≥р. ћамо ! як ви там ! якби ви знали лишень, ¤к ¤ хочу вас побачити. јле ж Е ≤ знову поплили думки, одна за одною, без зупину ≥ спочинку. ≤ були вони такими г≥ркими, що оч≥ в≥д них налилис¤ сльозами. ≤ от одна не втрималас¤ ≥ впала додолу, змочивши довг≥ чорн≥ в≥њ. ∆≥нка, н≥би намагаючись наздогнати њњ ≥ повернути, раптом гл¤нула вниз, туди, де впала сльозинка. јле њњ зв≥сно ж вона там не побачила, та натом≥сть побачила дещо ≥нше. ¬она зрозум≥ла, що йде по брук≥вц≥, по ц≥й неймов≥рно - надзвичайн≥й, омит≥й холодним льв≥вським дощем, льв≥вськ≥й брук≥вц≥. —отн≥ раз вона проходила ц≥Їю вуличкою, одн≥Їю ≥з тих старовинних вуличок, ¤ких так багато у Ћьвов≥, сотн≥ раз ступала ц≥Їю брук≥вкою, але жодного разу не в≥дчувала чогось под≥бного. ÷е було ¤кесь не зрозум≥ле ≥ не в≥доме њй дос≥ в≥дчутт¤. ¬она бачила красу ц≥Їњ брук≥вки, њњ незвичайн≥сть, вона в≥дчула, що повТ¤зана ≥з тими сотн¤ми тис¤ч людей, ¤к≥ проходили чи проњжджали тут за сотн≥ рок≥в, ≥з тими, хто ще ходитиме ≥ њздитиме тут. ≤ њњ охопила горд≥сть за те, що вона теж тут ≥де, що це њњ р≥дне м≥сто. ∆≥нка п≥дн¤ла оч≥ вгору: це дивне в≥дчутт¤ б≥льше не дозвол¤ло њй дивитис¤ вниз. ≤ тут вона пом≥тила ще б≥льш неймов≥рну р≥ч. —таровинна церква, ¤ку вона бачила щодн¤, стала ¤коюсь нов≥шою, красив≥шою, виразн≥шою. ¬ оч≥ б≥льше не кидалис¤ тр≥щини на ст≥нах ≥ поржав≥лий дах, цього всього тепер не було видно. ÷ерква св≥тилас¤ ¤кимось дивним св≥тлом. ≤ ж≥нка в≥дчула, що неодм≥нно повинна зайти всередину. як т≥льки ступила перший крок у церкву, одразу почула сп≥в ¤нгол≥в. ∆≥нка сто¤ла ≥ слухала њхню дивну п≥сню ≥ њй здалос¤, що вона на неб≥. ¬она ступала все дал≥ ≥ дал≥ ≥ намагалас¤ прислухатис¤ до цього дивного сп≥ву. "ЕЌам ”крањну храни," Ц долинали до нењ знайом≥ слова."ƒивно, ц≥ ¤нголи сп≥вають по-украњнськи,"Ц подумала ж≥нка. ¬она п≥дн¤ла голову вгору ≥ побачила, що це сп≥вали д≥ти. як же гарно вони сп≥вають! як≥ ж талановит≥ у нас люди! ј мова, вона просто створена дл¤ того, щоб нею сп≥вати ≥ прославл¤ти Ѕога. ≤ знову це дивне в≥дчутт¤ прийшло до нењ ≥ њй в≥д цього було так добре.

Е ¬она мовчки йшла, не звертаючи уваги на перехожих. јле тепер вона не в≥дчувала втоми ≥ думки њњ не були такими сумними. ” голов≥ б≥льше не було с≥рих ос≥нн≥х думок, а навпаки, вона мр≥¤ла про весну. ѕро те, ¤к з≥йде сн≥г, усе зазелен≥Ї, ¤к зТ¤вл¤тьс¤ кв≥точки, ¤скраво ≥ тепло зас¤Ї сонечко. ѓй б≥льше не хот≥лос¤ плакати, навпаки, вона усм≥халась. ¬она дивилас¤ на усе, що оточувало њњ, ≥ в≥дчувала неймов≥рну рад≥сть ≥ горд≥сть за те, що може усе це бачити, може жити серед ц≥Їњ краси, серед цих чудових, добрих, веселих, хоч, можливо, не завжди усм≥хнених людей. Ќ≥, вона не йшла, вона лет≥ла додому, до своЇњ власноњ дом≥вки, де на нењ чекали р≥дн≥ д≥ти... . ∆≥нка зайшла до темного п≥д'њзду. "—л≥д купити жар≥вку, Ц подумала вона,Ц досить скидати ус≥ обовТ¤зки на ≥нших, можливо тод≥ ус≥м нам буде тр≥шки св≥тл≥ше". ¬она в≥дчинила двер≥ квартири, ≥ одразу ж њй в об≥йми кинулис¤ д≥ти. "ћоњ маленьк≥ сонечка, ¤к ¤ вас люблю,"Ц тихенько прошепот≥ла вона, згадавши ¤к давно не говорила цих сл≥в. "≤ ми тебе дуже любимо, мамо,"Ц дзв≥нко пролунало два дит¤чих голосочки у порожн≥й, холодн≥й к≥мнат≥Е .